Спуск з Ай-Петрінського плато в серпні 2007 року, в страшенну спеку
Початок шляху
Краєвид на Південний берег Криму. І он людей, що стоять і дивляться вниз, це ще мало, зазвичай в цю пору року їх там повно. Але пішки піднімаються/спускаються одиниці. І правильно – нічого в лісі смітити.
Стежка йде по лісу
і трохи можна врятуватися від сонця
По схилу
Поруч – сосни, які невідомо за що тримаються
Позаду – скелі
Такі, що дивися і не розумієш, як туди можна попасти не маючи крил
Трохи далі – Ялта
А на горизонті – Аю-Даг
Силуети привидів
Це такий різновид айпетрінських привидів – обитають вздовж Місхорської стежки, стають видимі тільки вдень і чим сильніше жарить сонце, тим більше вони чорніють
А коли “привид” падає, то світлішає
А інші стоять над ним і немов сміються
Каміння і дерева
Гора зкидає з себе все зайве. Залишитися взмозі тільки от такі трохи суворі й трохи покoцані сосни. Або травичка (хто сказав м’якенька ?). От і вибирай – чим бути
Охоронці шляху
Мала Ай-Петрі
Назва пішла від деякої схожості контурів цієї невеликої скелі з монстром, що знаходиться поряд
Прощання з привидами
Наостанок, ще один погляд – прощальний. Як вони там живуть? Або виживають?
Стежка приводить на вершину Малої Ай-Петрі
А це вже інші, лісові привиди
Джерело під Малою Ай-Петрі
Про це джерело (за іншими даними про друге, яке знаходиться трохи нижче) є легенда – воно молодильне, але якщо забагато вип’єш, наслідки можуть бути непередбачувані ,-)
А ці зубці були так близько…
А стежина манить назад
Хоч всі частини тіла, які хоч трохи були відкриті, згоріли :-(
Зараз, коли на вулиці 8 градусів тепла, важко уявити що таке 35-градусна спека :-).
Кам’яний монстр
Все, ліс позаду. Привиди теж. Залишились тільки спогади
