По-перше, ведення щоденика добре стимулює не закидати свої фотки далеко-далеко, а працювати з ними, розбирати, писати свої враження. Бо багато забувається.
По-друге, ЖЖ-подібні сервіси мене втомлюють. Якщо ж у цього блогу буде всього лише кілька відвідувачів, буду тільки рада – в мене немає мети зробитися тисячнєгом чи як там вони називаються :-))). Я так втомлююсь за день від всіляких розмов і обговорень (пустих, важливих, потрібних, дуже потрібних, балаканини), що активне спілкування ще й в соціальних мережах – для моєї головушки занадто. І wordpress відсутній в Яндекс-рейтингу – це взагалі чудово!
По-третє, треба ж місце, де я можу поскаржитися на життя?! Понити, посумувати?! Або розповісти анекдот.
Тому всім привіт :-)
Ну, а якщо чесно, цей щоденик створений заради однієї-єдиної людини. Називати ім’я не буду – хто знає, тому це не потрібно зайвий раз казати, а хто не знає – це його і не стосується. А, нє – всеж таки заради двох людей – як це я могла себе забути? Бо я сподіваюсь, що стану краще, розумніше, красивіше, скромніше :-)))) Та й люди щось там кажуть про те, що в мене там щось виходить дуже добре, я там щось відкриваю. Нічого не знаю – я звичайна людина, просто йду зі своєю мильницею і фотаю все навкруги. Або не фотаю :-). І якісь дрібнички помічаю. Та й все. Я знаю багато людей, які набагато розумніші й цікавіщі за мене. І я щаслива, що з ними знайома.
Ой, здається, я вже занадто багато буквочок пишу – пішла-ка я прогуляюся Харакським парком :-)
