Верхів’я річки Явлуз

Чарівне це місце. Не розумію, як це я не була там раніше. Там є водоспади, від яких перехоплює подих. І там ростуть дерева, яким я не знаю назви. А від скель йде сила Кримських гір.

Добре, що не стала йти далі Боткінською стежкою, а повернула в каньйон річки.

Споглядала все навколо із захопленням, але і з сумом: чомусь з’явилося відчуття, що я не скоро побачу те знов. Або навіть ніколи. Здавалося б, немає логічного пояснення – від дому добиратися недовго та легко. А може, й правда не слід туди повертатися – щоб залишити чарівний спогад, про те, які красиво-небезпечні можуть бути гори й ріки.

Здається, зрозуміла. Я була там гостею. І саме в той день моя душа відкрита настільки, що Яузлар показав мені один из своїх куточків; красою скельних берегів, прозорих струмків і рідкісних рослин лікував моє серце, заспокоював мої розхитані нерви.

В той день я була бажаною гостею. Коли це станеться наступного разу? – Хіба мені вирішувати? Та нехай це станеться не скоро. Чари того місця не слід випробовувати занадто часто. Я буду чекати стільки, скільки треба.

А тим часом поїду на запрошення інших місцин Криму. Вони вже зачекалися, а я все ніяк :-)

Це струмок Буфілья-Дере, досить високий водоспад на ньому. Щоб зробити картинку “у повний зріст” навіть довелося клеїти панораму. Але 17 травня він був вже абсолютно сухий. Ані крапельки.

Да, іду , значиться, по Боткінський стежці. Думаю: або просто на Ставрі-Кая піднятися, або подивитися що то за Ставрікайська стежка на плато, якою я жодного разу не ходила, або на Штангеєвську і далі на Учан-Су. А внизу журчить Яузлар. Тихенько так, але й дуже ясно. А води не видно – все за листями сховано.

Ладна, думаю, ще подивлюся – попереду місток, все буде добре видно. А поки що понюхаю квітки глоду.

А ось і він. По-моєму, все одно де йти – або по гнилих дошках, або прямо через ріку. Води небагато. Не те що в березні, або навіть взимку.

З містка видно водоспад Нижній Яузлар.

Кажуть, він не пересихає навіть влітку.

Для сміливих – можна скупатися. Але я не ризикнула :-)

Постояла я, подивилася і думаю: а не пройтися мені прямо понад руслом? А що – пройти можна, невеличкі стежки є. Тим більш за місяць все геть висохне і вже не так цікаво буде.

Водоспадиків буде набагато менше.

Це незабутньо – стояти посеред лісу, слухати журчання води, вдихати запах лісу та вдивлятися й не вірити своїм очам, наскільки тут прозора вода.

Водоспадики один за одним – їх десятки, і всі різні.

Вода стікає, прикрашаючи каміння, в створену нею самою чашу.

А струмок йде то полого (але всього лише на одну сходинку) – і тоді прямо поряд з водою можна побачити багато багато квітів,

то падає вниз з обривів.

Страшно дивитись туди, вниз. Але не знаєш чому – чи то від висоти, чи то від того, що краса – страшна сила :-).

Ну й нехай собі пливе. Я піду далі.

Мене чекають нові водоспади.

Як би було чудово побачити цей водоспад на пару місяців раніше! Але, боюся, в той час тією малесенькою стежинкою не пройдеш. Шкода. Але й так я отримала купу задоволення, споглядаючи це чудо.

Що ж, час повертатися. Є можливість подивитися всі чудеса знов – як вода виходить на поверхню і створює каскад водопадів, а також те, як вона знов ховається під камені, залишаючи саме русло.

А на плато я в той день не пішла. Навіть на Ставрі-Кая не піднялася. Навіщо? – в мене вже занадто багато вражень, їх вистачить не те що на день, але й на весь наступний тиждень.

Краще вийду на смотрову площадку, і буду дивитися: з висоти – на Ялту, а знизу – на гори. І думати по каміння і воду, про воду і квіти.

Випадкові записи:

2 Comments

  1. […] На тих схилах народжуються струмки, що потім формують цілу систему невеличких водоспадів Яузлар. […]

  2. […] другую сторону Ставри-Кая – долина речки Явлуз. Туда и предстоит […]