Ставрікайська стежка виводить нас від г. Ставрі-Кая над Поляною казок на Айпетринську яйлу. Якщо бути точним, то спочатку вона була лише частиною Штангєєвської стежки, що була прокладена членами Кримсько-кавказького горного клубу в 1898 році від водоспада Учан-Су до вершини Ставрі-Кая і далі через перевал Ставрі-Богаз на плато.
Вона менш зручна й обладнана ніж, наприклад, Таракташська. Але не менш цікава.
Ця сосна – фактично початок стежки. Крізь гілки можна побачити хрест на вершині Ставрі-Кая.
Попасти сюди можна двома шляхами: перший – це від поляни казок Боткінською стежкою, а другий – від водоспада Учан-Су Штангєєвською. Он вона, зачаїлася внизу, під сходинкою скелі. А над нею, далі – зубець скель Тарак-Ташу.
А ми тим часом повертаємося до вершини Ставрі-Кая та її сосни спиною, і йдемо далі вгору, щоб попереду побачити Ставрікайську стежку, що веде по самому хребту:
Внизу залишається все більше й більше верхівок сосен. Ось так – верхівки сосен на фоні моря.
На тих схилах народжуються струмки, що потім формують цілу систему невеличких водоспадів Яузлар.
А ще Крим просто неможливо уявити без квітів. Різних, і у будь-яку пору року.
Це тільки мала частина того, що попадалося на шляху.
Стежка не промаркована, але на більшості ділянок дуже просто знайти набитий шлях, і тільки в деяких місцях неспокійно озираєшся, намагаючить зрозуміти, куди ж далі йти.
Крізь соснові й дубові гілки проглядає зубець скель Тарак-Таш, – місця яке називають кримською Швейцарією, і де мальовничою Таракташською стежкою пролягає ще один перевал Айпетринського плато.
А тим часом треба долати нові підйоми.
Стежка несе вище й вище.
І раз за разом відкриває для споглядання неприступні стіни Ялтинської яйли
І знову занурюється в ліс.
Щоб показати скелі вже з іншого боку хребта.
За завісою дощу вже інші височезні кам’яні стіни.
А це вже зовсім поряд з виходом на яйлу.
Стежка веде повз страшні прірви, де необережний крок може привести до трагедії. Десь внизу залишився відомий водоспад Струйчатий – одне з невеличких відгалужень стежки пройшло повз нього.
А через кілька хвилин вже можна вдихати запах яйлінських трав, ступати вільно й широко.
Вихід Ставрікайської стежки на плато позначений грудкою каміння – туром. Без неї можна легко проскочити, якщо в планах – спуск саме тут.
Синя квітка на щастя :-)
З іншого боку, пройшовши кілька кроків, – вид на зубці Ай-Петрі, селище Охотнічье з метеостанцією, генделиками і асфальтованою дорогою в Ялту.
Кидаємо останній погляд Ялту з цієї точки,
щоб побігти по дорогам і бездоріжжю яйли в іншу сторону – до нових вершин і перевалів; крізь негоду, але по рідному Айпетринському плато.
——————————————
#1 by Юрій - Червень 30th, 2008 at 00:00
No comments yet.
#2 by Євген Кудлатий - Червень 30th, 2008 at 10:42
І я вже туди хочу! Дякую за світлини.
#3 by Стежинка - Липень 11th, 2008 at 15:14
Та прошу :-)
Туди дуже легко попасти
#4 by Вов4ік - Серпень 23rd, 2008 at 14:44
Випадково потрапив на цю Стежку! дуже цікаво мандрувати нею! по Криму колись ходив багато мої улюблені місця- вершина Аю-даг. гора Кішка. в Симеїзі скала Діва…
#5 by Стежинка - Серпень 25th, 2008 at 11:38
О так! І стежка ця красива насамперед не сама по собі, а тим, які краєвиди відкриваються навколо.
Сімеїз мені теж дуже подобається. На вершині гори Кішка облаштували екологічну стежку, причому будуть працювати і далі, щоб створити щось подібне музею під відкритим небом. Вчора була в Сімеїзі і побачила ще маленьку приємність – полагодили сходи на Діву. Тепер на нижній ділянці можна не повзти, боячись що знесе вітром, а спокійно йти, тримаючись по поручні :-). Але що твориться навколо – суцільний жах. Все узбережжя просто засране (і в прямому, і в переносному значенні слова)…