Гелін-Кая. Загублений у часі

Гелін-Кая, або Кизил-Таш – середньовічне укріплення, що розташоване недалеко від Ялти, у селищі Краснокам’янка. Невідомо, чи це стара назва, а теперешнє перекладається з кримськотатарської як Червоний камінь, через розташування на мальовничій, відокремленій від сусідніх хребтів скелі.

Можливо, в когось виникне асоціяція із знаменитим вином, і він не помилиться: так, саме в цьому місці росте виноград, з якого виробляють Мускат білий червоного каменю – солодке південнобережне вино, що отримало купу нагород, вино, що має неповторний смак та букет.

В Криму багато скель із подібною назвою – будь-який камінець з червоно-рудими підтіками або кристалами могли назвати так. Але найвідоміший червоний камінь, безперечно, знаходиться у Великій Ялті, та, можливо, ще один – у Феодосійському районі, що дав ім’я монастирю.

Навіть на фотографіях помітно, що ця скеля доволі неприступна – майже всюди обриви під прямим кутом. Невеличкий прохід є тільки з півночі. Саме там розташовувався під’їзд, захищений вежею.

Зараз від під’їзду нічого не залишилось, тільки натяки на укріплену дорогу. Та й до залишків башти треба кілька метрів карабкатися, чіпляючись за каміння, і залишивши все важке внизу.

Достименно невідомо кому належав замок на вершині цієї скелі, і яке призначення мав. Його існування датують XIII-XIV cторіччями.

Ось схема укріплення:

(Автор схеми – Л.В. Фірсов, дане зображення взяте з книги А. Іванова “Фортеці й замки Південного берега Криму. Світ кримського середньовіччя”)

Дуже логічно та виправдано використати для охоронного укріплення таку скелю, і ще логічніше поставити башту не всередині (донжоном), а винести її назовні, за стіну, щоб вона охороняла єдиний вузький прохід.

На жаль, від цієї башти-боннета, як і від решти фортеці, залишилось небагато.

Трохи кладки метри на два (а колись була заввишки 10 метрів), що тримається кількасот років завдяки спеціальному вапняковому розчину.

І сама стіна, побудована, як неважко здогадатися, щоб захищати не південь (там неприступні стіни побудувала сама природа), а північ, прохід в укріплення.

Щось більш-менш явного з будівель знайти складно, але дослідники пишуть, що уважний погляд може зачепитися за кілька древностей.

Наприклад, А. Іванов у своїй книзі «Фортеці й замки Південного берега Криму. Світ кримського середньовіччя» пише: «На практически голом плато скалы произрастает лишь несколько колючих можжевелов и кустов шиповника. Поверхность скалы местами покрыта дерном, местами обнажена. От построек остались подрубки в скале, отдельные камни да фрагменты характерной черепицы. Похоже, что в юго-восточной части плато угадываются следы церковного фундамента».

Можливо, справді їх можна знайти, особливо якщо прийти не взимку в сніг, а в іншу пору року, коли можна щось розгледіти.

Хоча можна й взимку, бо це треба постаратися, аби на Південному узбережжі Криму застати стільки снігу.


А навіть якщо і не знайдете нічого, то ця невеличка скеля варта відвідання хоча б за краєвиди на кримського ведмедика – Аюдаг, на Нікітський хребет-яйлу, узбережжя, і, само собой, схили Гурзуфської яйли, відомі багатьом туристам.

Дійсно варто походити-побродити околицями – не “з пункту А в пункт Б”, а просто так, для власного задоволення.

Скеля Червоного каменю не монолитна, від неї майже відсічений порівняно невелий шматок, який місцеві називають “Шоколадка”. Одне з найулюбленіших місць для скелелазних тренувань.

Саме від Краснокам’янки починається дорога-перевал Гурбет-Дере-богаз, або Гурзуфське сідло – найкоротший шлях від Південного берегу на вершину Криму – Роман-Кош.

Гірськи долини, яйли, хребти, скелі, ліси – вони прекрасні у будь-яку пору року, навіть коли людина трохи їх псує своїми намаганнями “покращити” та “досконалити” світ навколо.

І на мою (дуже-дуже скромну) думку, ці краєвиди вартують набагато більше, аніж маєтки, палаци та замки.

Бо якими б вони не були, скільки би людської праці туди не було вкладено, від них рано чи пізно залишиться вього лише купка мертвого каміння, – така як на вершині скелі Кизил-Таш.

Випадкові записи:

6 Comments

  1. […] каменю та оглянути середньовічне укріплення Гелін-Кая. Але більш докладно про цю невеличку фортецю […]

  2. Sashyk коментує:

    Передостання світлина файно получилась. Навіть дуже.
    І оповідка цікава…

    • Ольга коментує:

      Дякую! Я от думаю майже всі свої оповідки-розповіді надалі так оформлювати: спочатку – картина власного виробництва, а потім вже всякі фотки, схеми і т.п. Мені здається, що це додасть стилю блогові. Хочеться чимось вирізнятися :-)
      А щодо передостанньої фотографії навіть здивована. Це мучений-перемучений мною ХДР.

      • Sashyk коментує:

        Переважним чином ХДРи я бачу за кілометр, бо міри в людей нема. Але це можна було зазнимкувати так, як воно виглядає зараз, тому “ріспект і уважуха”.

        Стиль. Так, його варто створювати і дотримуватись.

  3. […] Друзі та знайомі часто просять мене про фотографії, з тих що були опубліковані на сайті,  але більшого розміру, щоб можна було поставити собі як шпалери на робочий стіл. Я не претендую на велику якість зображень (бо всі фотографії зроблені компактом), але дещо цікаве знайти можна.  Сьогодні – кілька штук з позаминулого запису про середньовічне укріплення на скелі Кизил-Таш. […]

  4. Игорь Геннадиевич коментує:

    Настоящий Кизил Таш, по старым картам, был там где сейчас карьер. Скалу разбили на бут и щебень. А название перешло с села и вина на скалу Гелин Кая. Скалалазы повадились называть скалу Ред Стоун. Перевели на английский?