Author: Ольга

До побачення, Стежинка

Ось йду я осіннім лісом, і в голову приходять різні думки. Люблю осінь (втім, як і інші пори року), а нинішня дала багато подарунків у вигляді сонячних днів, здійснених мандрівок, душевних знайомств.

Брожу цією стежкою і захотілось мені з неї зійти. Чи то набридло, чи то стежка занадто довга, чи то важко її стало розгледіти під свіжоопавшим буковим листям. Так, я припиняю регулярні публікації тут.

Я раніше це погано розуміла, але тепер точно знаю, що “Кримська стежинка” була створена на хвилі любові, і з неї зіткана. Кохання минулося, я продовжувала писати ще пару місяців просто по інерції, за звичкою. Пробувала різні форми, структуру, співпрацю. І раптом усвідомила, що мені не хочеться тут більше писати, немов чуже й не моє.

Видаляти я нічого не буду, “Стежинка” буде існувати в мережі й надалі, тільки в статичному, неоновлюваному вигляді. Тому на головній повісила список фотозвітів та статей, а останні записи блогу переместила на окрему сторінку.

Можливо, створю щось інше, а можливо – ні, бо в мережі багато краєзнавчих сайтів та більш ніж достатньо сайтів із красивими фотографіями. Я це вирішу потім. Поки я роблю велику перерву щоб подумати, порадіти життю. Якщо додумаюсь до того, що дійсно маю сказати цікаве та непересічне, то буду робити це трохи згодом. Якщо ні – то, вибачайте, ні. В будь-якому випадку

ДЯКУЮ ВСІМ, ХТО ЧИТАВ МІЙ БЛОГ, КОМЕНТУВАВ ТА ІНОДІ ПРОСТО РОЗГЛЯДАВ ФОТОГРАФІЇ!

Я дуже рада, якщо ця стежинка виявилася для Вас зручною та приємною.

Ангарський з висоти Чатирдагу

Ангарський перевал – повз нього, цією дорогою їхали всі, чий шлях лежав на Південний берег, з Сімферополя в Алушту. Така звична дорога, хороша, підтримується в належному стані. І не завжди можна усвідомити, що це справжня гірська дорога.  Тому ось вам фотографія зверху, з плато Чатирдагу.

Навпроти – Демерджі-яйла, а внизу – дорога через перевал, що йде долиною річки Ангара. Праворуч світла пляма з будівлями – найвища точка перевалу, 752 метри над рівнем моря.

Читати далі…

Каміння, що слідкує за людським часом

Бельбецькі ворота… Величезні скелі, що піднімаються над берегами річки. І навіть пальці не піднімаються надрукувати, що “однієї з річок”. Бо вона особлива. Її долина древня, гори навколо прекрасні та навіть назва говорить про давні часи. Бельбек – одна з небагатьох готських назв, що залишилися, перекладається як ” джерело сокири”.

І так приємно сидіти тут, біля обриву, споглядаючи як внизу пливе життя. Та намагаючись розгадати, куди дивляться 2 кам’яні обличчя:  одне –  чоловіче, а друге трохи менше – або дитяче, або жіноче.

Охороняють долину? Чи це двоє закоханих? Таємницю залишили ті, хто будував Сюйренську фортецю, що знаходиться в кільках сотнях кроків.

Пам’ятник будівельникам дороги

Сьогодні я розповім Вам про зупинку. Само собою, як завжди, не про звичайну зупинку.  Але не про мозаїчну, як минулий раз.  Власне, саме скамійка, сміттярка, пару стовбів та дах від дощу нічого примітного не представляють (хоча під час дощу вони якраз привертають найбільше уваги тих, хто забув вдома парасольку). А от те, що знаходиться поряд…

Але по порядку. Зупинка називається Верхній Місхор, розташована вона на Севастопольському шосе, так званій Верхній дорозі. Є ще вища – Траса, яка взагалі-то насправді Південнобережне шосе. Так вже склалося. Тут її кличуть Верхньою, хоч насправді найвищою серед доріг, що йдуть вздовж Південного берегу Криму, вона стане тільки після Алупки, коли перетне шосе та спрямує шлях подорожуючих нею ближче до гір, іноді підходячи до скельних обривів Головної гряди.

Читати далі…

Нікітська розщелина

Для того, щоб відвідати селище Нікіту, що недалеко від Ялти, не треба шукати особливі причини. Тут тобі й чудо рук людьких – Нікітський сад (в якому, доречі, вже починають цвісти хризантеми), і парк Монтодор,  і заповідник Мис Мартьян. Але зараз піде мова про інше симпатичне місце. Називається Нікітська розщелина.

Скелі, розсічені навпіл зі сходу на захід – така картина постає перед очима людини.

Читати далі…

Сосняк. Зупинка

По дорозі в Ялту, коли далеко позаду залишився Ангарський перевал, Алушта, Партеніт і купа південнобережних селищ, або просто повертаючись з відвідань Нікітського саду, з вікна автобуса або тролейбуса можна побачити одну з мозаїчних автобусних зупинок.

Вона набагато цікавіша, аніж попередня “Ботанічна”, що позначає селище Нікіту, але, на жаль, занедбана та постраждала від вандалізму.

Є продовженням стіни та одночасно немов підпираючи схил, вона оберігає людей від дощу та вітру, дозволяє дочекатися потрібного транспорту. Його тут багато: Південнобережне шосе як-ніяк.

Читати далі…

Місто, де живе найкраще в світі небо

Так, саме живе. Своїм власним життям, та ділиться тим життям із іншими. Підзаряджає новою енергією, розповідає про різноманістність, вчить красі існування. Яким би воно не було: замовим похмурим, радісним літним, обіцяючим весняним та мальовничим осіннім. З хмарами чи без них. В дощ чи сніг. В будь-який час доби.

Я люблю тебе, ялтинське небо.

1.

Читати далі…

На Хачла-Каяси

Хачла-Каяси – це скеля-останець, що знаходиться між Гаспрою та Ореандою, прямо біля старої дороги Ялта-Севастополь, у лінійного будиночка.

Алімушка (її називають і так) – примітна скеля, яку полюбляють альпіністи.  Вона невисока, але дуже зручна для тренування.

Читати далі…