До побачення, Стежинка

Ось йду я осіннім лісом, і в голову приходять різні думки. Люблю осінь (втім, як і інші пори року), а нинішня дала багато подарунків у вигляді сонячних днів, здійснених мандрівок, душевних знайомств.

Брожу цією стежкою і захотілось мені з неї зійти. Чи то набридло, чи то стежка занадто довга, чи то важко її стало розгледіти під свіжоопавшим буковим листям. Так, я припиняю регулярні публікації тут.

Я раніше це погано розуміла, але тепер точно знаю, що “Кримська стежинка” була створена на хвилі любові, і з неї зіткана. Кохання минулося, я продовжувала писати ще пару місяців просто по інерції, за звичкою. Пробувала різні форми, структуру, співпрацю. І раптом усвідомила, що мені не хочеться тут більше писати, немов чуже й не моє.

Видаляти я нічого не буду, “Стежинка” буде існувати в мережі й надалі, тільки в статичному, неоновлюваному вигляді. Тому на головній повісила список фотозвітів та статей, а останні записи блогу переместила на окрему сторінку.

Можливо, створю щось інше, а можливо – ні, бо в мережі багато краєзнавчих сайтів та більш ніж достатньо сайтів із красивими фотографіями. Я це вирішу потім. Поки я роблю велику перерву щоб подумати, порадіти життю. Якщо додумаюсь до того, що дійсно маю сказати цікаве та непересічне, то буду робити це трохи згодом. Якщо ні – то, вибачайте, ні. В будь-якому випадку

ДЯКУЮ ВСІМ, ХТО ЧИТАВ МІЙ БЛОГ, КОМЕНТУВАВ ТА ІНОДІ ПРОСТО РОЗГЛЯДАВ ФОТОГРАФІЇ!

Я дуже рада, якщо ця стежинка виявилася для Вас зручною та приємною.

23 Коментарі(в)

Круті схили миса Айя

Десь над Інжиркою.

7 лютого 2009 р.

Прокоментувати

Ангарський з висоти Чатирдагу

Ангарський перевал – повз нього, цією дорогою їхали всі, чий шлях лежав на Південний берег, з Сімферополя в Алушту. Така звична дорога, хороша, підтримується в належному стані. І не завжди можна усвідомити, що це справжня гірська дорога.  Тому ось вам фотографія зверху, з плато Чатирдагу.

Навпроти – Демерджі-яйла, а внизу – дорога через перевал, що йде долиною річки Ангара. Праворуч світла пляма з будівлями – найвища точка перевалу, 752 метри над рівнем моря.

На наступному фото – справжнє чудо, яке мені вдалося спіймати в об’єктив

10 Коментарі(в)

Каміння, що слідкує за людським часом

Бельбецькі ворота… Величезні скелі, що піднімаються над берегами річки. І навіть пальці не піднімаються надрукувати, що “однієї з річок”. Бо вона особлива. Її долина древня, гори навколо прекрасні та навіть назва говорить про давні часи. Бельбек – одна з небагатьох готських назв, що залишилися, перекладається як ” джерело сокири”.

І так приємно сидіти тут, біля обриву, споглядаючи як внизу пливе життя. Та намагаючись розгадати, куди дивляться 2 кам’яні обличчя:  одне -  чоловіче, а друге трохи менше – або дитяче, або жіноче.

Охороняють долину? Чи це двоє закоханих? Таємницю залишили ті, хто будував Сюйренську фортецю, що знаходиться в кільках сотнях кроків.

, , ,

5 Коментарі(в)

Печери Челтер-Коба

У Бельбецькій долині. Печерний монастир.

, ,

3 Коментарі(в)

Пам’ятник будівельникам дороги

Сьогодні я розповім Вам про зупинку. Само собою, як завжди, не про звичайну зупинку.  Але не про мозаїчну, як минулий раз.  Власне, саме скамійка, сміттярка, пару стовбів та дах від дощу нічого примітного не представляють (хоча під час дощу вони якраз привертають найбільше уваги тих, хто забув вдома парасольку). А от те, що знаходиться поряд…

Але по порядку. Зупинка називається Верхній Місхор, розташована вона на Севастопольському шосе, так званій Верхній дорозі. Є ще вища – Траса, яка взагалі-то насправді Південнобережне шосе. Так вже склалося. Тут її кличуть Верхньою, хоч насправді найвищою серед доріг, що йдуть вздовж Південного берегу Криму, вона стане тільки після Алупки, коли перетне шосе та спрямує шлях подорожуючих нею ближче до гір, іноді підходячи до скельних обривів Головної гряди.

Читати далі »

, , ,

Прокоментувати

Нікітська розщелина

Для того, щоб відвідати селище Нікіту, що недалеко від Ялти, не треба шукати особливі причини. Тут тобі й чудо рук людьких – Нікітський сад (в якому, доречі, вже починають цвісти хризантеми), і парк Монтодор,  і заповідник Мис Мартьян. Але зараз піде мова про інше симпатичне місце. Називається Нікітська розщелина.

Скелі, розсічені навпіл зі сходу на захід – така картина постає перед очима людини.

Читати далі »

,

Прокоментувати

Сосняк. Зупинка

По дорозі в Ялту, коли далеко позаду залишився Ангарський перевал, Алушта, Партеніт і купа південнобережних селищ, або просто повертаючись з відвідань Нікітського саду, з вікна автобуса або тролейбуса можна побачити одну з мозаїчних автобусних зупинок.

Вона набагато цікавіша, аніж попередня “Ботанічна”, що позначає селище Нікіту, але, на жаль, занедбана та постраждала від вандалізму.

Є продовженням стіни та одночасно немов підпираючи схил, вона оберігає людей від дощу та вітру, дозволяє дочекатися потрібного транспорту. Його тут багато: Південнобережне шосе як-ніяк.

Читати далі »

,

Прокоментувати

Фортеця Фуна

Поблизу Південної Демерджи, дуже близько від «Долини привідів», є цікаві руїни фортеці Фуна (перекладається — Димна). Найсхідніша цитадель князівства Феодоро, побудована ймовірно в ХІІІ ст. У залишках фортеці чітко прослідковуються контури замку та руїни християнського храму, а також господарські прибудови. Про існування цієї фортеці було відомо вченим, але відкопали її порівняно недавно — у 80-ті роки минулого століття.
Фуна була східним оплотом князівства Феодоро. Вважають, що тут знаходився центр однієї з кримських єпархій Константинопольського патріархату.

Дорога сюди пролягає з села Лучисте (якщо рухатися з траси Сонячногірське—Алушта або Сімферополь—Алушта). Орієнтир — Долина привидів (вивітрені форми конгломератів вулканічного походження, які нагадують скам’янілих істуканів. Дехто порівнює ці форми дефляції з фалосами. Ну знаєте, кому що болить, той те і бачить).

Кам’яні ідоли-істукани.

Село Лучисте оточене до певної міри фермами, які спеціалізуються на розведенні коней і розведенні розвезенні на цих конях туристів. Запах навколо природно-неісторичний. Зате це зручний спосіб для мандрівки верхи по скелястим місцям.

Пасуться.

Очікують туристів-наїзників.

Фуна.
У Х столітті жителі одного з поселень рятуються від пожежі, переселяючись високо в гори, в Долину Привидів. Це місце менш придатне для життя, але більш безпечне. Сама ущелина була розділена глибокими скелястими ярами, а місця, де міг би бути прохід для ворога, вручну закривалися кам’яними стінами. На терасах крутих схилів будувалися будинки, а на двох скелястих мисах — дві невеликі церквушки, біля однієї з яких лежав некрополь. Для могил використовувалися природні, трохи заглиблені і розширені скелясті тріщини.
Скорше за все, що попередником майбутньої фортеці став монастир, який був зруйнований в ХІІІ ст. Через кількадесят років на його руїнах спорудять укріплення з потужними стінами і двома баштами.

Вид з гори на руїни Фуни.

Укрпілення було зведено не раніше 1422 р. і не пізніше кінця 1423 р. У жовтні–листопаді 1423 р. у результаті сильного землетрусу було частково поруйноване. Вважають, що в 1425 році укріплення було знову відновлено. Наступним випробуванням стали пожежі, які неодноразово спалахували і спопеляли твердиню. Паліями, ймовірно, були або генуезці, які в 1434 р. здійснити проти феодоритів каральну експедицію на чолі з Карло Ломелліні, або османи, які в 50-х роках XV століття неодноразово грабували узбережжя.

Один з ходів.

У 1459 році фортечний ансамбль зазнав суттєвої реконструкції і був перетворений у замок. Тут знаходилася резиденція спадкоємця феодорійського престолу. А вже в 1475 році в результаті захоплення Криму турками-османами Фуна припинила своє існування.

Залишки стін фортеці.

Камінь з Фуни з символікою князів Феодоро.

Порівнюючи Фуну з іншими фортецями Гірського Криму XIII-XV ст., варто зазначити, що тут не знайдено жодного знаряддя праці (пила, молоток не беруться до уваги, оскільки виконували роль столярних інструментів). Виявлені тільки предмети озброєння (наконечники стріл для стрільби з лука та арбалету, уламки меча, кам’яні ядра для балісти й пращі, фрагменти збруї. А жорна й гирі використовувалися як будівельний матеріал. Значним був також і запас їжі: приблизно в половині зі знайдених резервуарів-піфосів зберігалося зерно, в інших, вочевидь, вода або вино (?). Гадаю, стає вже очевидним, що гарнізон фортеці займався виключно несенням караульної служби.

Вид на частину укріплення.

Важливе місце в архітектурному ансамблі фортеці займає церква св. Феодора Стратилата, руїни котрої можна спостерігати й нині. Після руйнації фортеці церква збереглася найкраще. Цей храм неодноразово був у ремонті й перебудовувався, що дозволило зберегти його до початку ХХ століття.

Кам’яне царство-лицарство.

Моторошну легенду, змінену n у степені (n-1), переповідають туристам екскурсоводи. А туристи, то ж народ ласий до фантастики й нереальщини, вірить усьому і вуха свої для локшини поширше розвішує. Хочете дізнатися, яка легенда з Фуною пов’язана?

Екскурсоводиха роз’яснює, як виглядала фортеця.

Легенда-натяк №1.
Існує бувальщина, що в цій місцині була захоронена Королева Готів, а також її знаменита корона. Після захоплення Криму фашистами і проведення там німцями розкопок, ця легенда не підтвердилася.

Десь тут лежать незнайдені скарби.

Легенда-бренд №2.
У прадавні часи ці краї були захоплені жорстокими кочівниками. Місцеві жителі чинили опір, тому для скорення їх духу завойовники влаштували на вершині гори Фуни гігантську, прездоровезну кузню, де кував зброю злий коваль. Сюди для помочі приганяли чоловіків з довкружних поселень, і вони гинули від важкої роботи й голоду. Полум’я, яке пашіло в кузні, знищувало все довкола: пересихали ріки, горіли ліси, виноградники, посіви. І тоді місцева дівчина-краля Марія, донька одного зі старійшин, вирішила відправитися до коваля з метою змилосердити його, попросити не губити людей. Зловісний регіт зустрів Марію, коваль залишався глухим до її прохань. Він вимагав, щоб дівчина стала його дружиною і, отримавши відмову, вбив красуню.

Панорама того, про що йдеться. Клік-клік!


Стара гора не витримала такого злодіяння. Здригнулася вона від основи до вершини, зашаталися її піки, на яких тримався шатер, і рухнули на горни і на наковальні. Розкрилося жерло гори, і провалився в його розпечену середину злий коваль.
Коли згасло полум’я, вляглася пилюка, долетіли до підніжжя уламки скель, стало видно знизу незвичайне видовище: на схилі гори підносилися вгору кам’яні статуї невідомого чудовиська-коваля та його посіпак-ворогів. А на найвищому місці гори з’явилася скеля, схожа на жіночу голову. Вона нагадувала місцевим про красуню Марію — останню жертву коваля.
З того часу згасла Фуна, не стало видно над її верхів’ям полум’я кузні, і забуте давнє ймення гори — Димляча. Але запам’ятав народ все пережите і закріпив за горою нове ім’я — Демерджи, що значить «коваль».

Покарання гори. Клік-клік!

Істина — за межами реальності.

—-

Світ вперше дізнався про цю статтю тут: http://nick-coll.livejournal.com/98558.html

, ,

Прокоментувати

Місто, де живе найкраще в світі небо

Так, саме живе. Своїм власним життям, та ділиться тим життям із іншими. Підзаряджає новою енергією, розповідає про різноманістність, вчить красі існування. Яким би воно не було: замовим похмурим, радісним літним, обіцяючим весняним та мальовничим осіннім. З хмарами чи без них. В дощ чи сніг. В будь-який час доби.

Я люблю тебе, ялтинське небо.

1.

Далі тільки фотографії »

,

6 Коментарі(в)