Category: Кримські гори

Стара севастопольська дорога

Любителям доріг присвячується. Дивна й цікава ця дорога – то спускається нижче, то піднімається і проходить прямо поряд зі скелями Головної гряди Кримських гір.  Спускається та піднімається серпантином, лагідно оминає скелі, йде повз селища. А мені ця дорога близька ще тому, що будинок, де я живу ось вже 28 років, знаходится на цій довжелезній вулиці-дорозі. Так, це на фото дорога як справжнє горне шосе – під скелями. А в інших місцях – воно як звичайна вулиця, особливість якої що пролягає паралельно морю. Місцями під назвою “верхня” дорога – між “нижньою” дорогою (Алумкинським шосе) і трасою  (Південнобережним шосе), а місцями під назвою “стара” дорога, за Алупкою піднімаючись вище траси до гір.

Стара севастопольська дорога

Дороги… Добре коли вони є. І добре коли відчуваєш в собі силу навіть за їх відсутності прокласти свій шлях.

Я відчуваю свій. І з радістю дивлюся у своє майбутнє, бо знаю куди мені йти. По дорозі трапляються різні пригоди, знайомишся із різними людьми. І то великий здобуток. І хоч іноді важко полишати одне місце, треба йти далі. Важко полишати свої колишні бажання, пристрасті, та без них легше йти.

Я знаю куди мені йти, і я буду це робити. Крізь дощ і сніг, вітер та спеку.

Мердвен-Кая. Зимовий вітер

Певно, багато хто чув про перевал у Кримських горах під назвою Шайтан-мердвень (у перекладі із кримськотатарської – чортові сходи).  Дехто навіть ходив ним, але, мабуть, не так, як Пушкін, “дєржась за хвост татарских лошадєй” :-)

Сам перевал – це кулуар між двох скель, і найвищу, західну скелю Мердвен-Кая публікую зараз на кількох фотографіях.

Мердвен-Каяси

Погодка була сьогодні (точніше, вже вчора) далеко не літня – вітер, сніг чи то з дощем, чи то з крупою. Під скелями того не відчувалося (вітру), але піднявши голову можна було побачити клаптики хмар, що із шаленою швидкістю перевалювали через гору.  На стежці перевалу теж було відносно тихо, але тільки-то вийшли на плато, мало не знесло. Само собою далі йти яйлою не стали – є багато інших, не менш мальовничих доріг.

Читати далі…

Джерело на Курчатовській стежці

Так-так, той самий Курчатов. Коли він жив або відпочивав у Криму, то робив щоденні сходження на скелю Ай-Нікола, що над селищем Ореанда. Казав, що багатьом своїм відкриттям та працездатності він зобов’язаний саме цим щоденним прогулянкам.

Джерело на Курчатовській стежці

Зимові контрасти

Царська стежина. Ця ділянка стежки проходить під Стройгородком (частина Гаспри), приваблива там, що звідти можна побачити як море з панорамою Ялти, так і мальовничі скелі, як отут, на фото.

Царська стежина

Так там було вчора, близько 9-ї години ранку.

Дороги

Вашій увазі пропоную сонет знаменитого дослідника кримських середньовічних фортець, поета та художника  Льва Васильовича Фірсова.

“Старые дороги”

Как много их! Куда они ведут?
Где их конец, в каких местах начало?
Следы дорог увидишь там и тут-
В тени лесов, в долинах и на скалах.

И щебня слой и жухлая трава
Покрыла с верхом старую канаву,
Но разглядишь приметные едва
Две колеи и поворот направо.

Найдешь остатки битого добра-
Остатки чаш, горшков, клейменных ручек:
Вот здесь двуколка грека-гончара
Скатилась вниз по каменистой круче.

Остались всюду древние пути
И лишь людей ушедших не найти.

Лапата-богаз

На фото – Лапата-богаз, древній перевал через Ялтинську яйлу, висота – близько 1400 метрів над рівнем моря. Якщо придивитися, то видно укріплену стінами частину стежки.

Туманно-зимова

На фотографії – Ставрі-Кая, скеля над Ялтою. Пролітало трошечки снігу.

Ставрі-Кая

А в мене є чим похвастатися: статтю про південнобережне укріплення Учан-Су-Ісар було опубліковано на сайті “Відлуння віків“.  Це український пам’яткоохоронний ресурс, постійно оновлюється, всім раджу читати його розділ “Факти, події, коментарі” – знайдете багато цікавого і на дуже різні теми.

Зимова прогулянка

На першій фотографії – таке собі деревце із володінь Сніжної королеви. Навіть маленьки листочки залило водою та заморозило так, що стало схоже на фантастичну конструцію, якусь нереальну скульптуру.

Лід на Боткінській

Водяться такі “скульптури” на Боткінській стежці, недалеко від водоспада Нижній Яузлар.

Читати далі…

Чудовий день. Вітаю з ним!

За рідким виключенням, не дуже полюбляю вітати із загальними святами, святами “для всіх”. В такі дні люди роблять це часто тільки тому, що треба, прийнято і т.п., а щирості в таких вітаннях – нема. Не подобається, коли починають обговорювати, що отримав смс-ок стільки-то, дзвінків – стільки-то, той-то привітав, а той-то ні… Чуже це для мене…

Люблю казати людині приємне просто так, не тому що в неї день народження, чи підвищення на роботі, чи щось таке інше, а тому що мені хочеться це сказати. І це може бути будь-який день, навіщо чекати приводу, щоб сказати приємність?

І от сьогодні 7 січня. І я Вас вітає перед усім з тим, що це чудовий день! Хоча б тому, що погода сьогодні сприяла невеличкій прогулянці від Нікіти до підніжжя Нікітської яйли та далі до Кизил-Таш.

Кизил-Таш

На фото як раз він і є – Кизил-Таш, або в перекладі – Червоний Камінь. Відповідно називається і селище – Краснокам’янка. Окрім прогулянки засніженим лісом пощастило побувати й на вершині Червоного каменю та оглянути середньовічне укріплення Гелін-Кая. Але більш докладно про цю невеличку фортецю наступного разу, а зараз – кілька фоток із сьогоднішньої вилазки.

Читати далі…

Ай-Петрі. Зимова.

На плато, в грудні. Нещодавно постила фотку, з якої зроблена картина. І от, сьогодні сіла і зробила її в пастелі, а за підказку я дякую slowkukuing.

Ай-Петрі. Зимова

бумага, пастель.  37х49 см

Насправді, сьогдні хотіла написати набагато більше, і зовсім на іншу тему, і не один запис, а штуки три. Але дякую своїй подрузі (Лёлік, привіт ,-)), що втримала мене від непотрібного сплеску емоцій, змусила мене вдихнути-видихнути разів сто і я пішла не ругатися та плакатися тут на життя-буття і на всяких різних, а калякати тут в розділі каляки-маляки :-)

І ще дякую, звичайно, slowkukuing – за таке добре новорічне привітання, немов по голівці погладив і дав зрозуміти, щоб я фігнею не страждала, а взялася за свої улюблені пастелі… я ж сама колись, в якійсь дурній соціонічній анкеті  писала, і доволі щиро писала:

24. Какие любимые занятия, увлечения? Чем они тебе нравятся?
Самое любимое – изобразительное искусство. Чаще всего это живопись пастелью, маслом; рисунки углем, карандашом, сангиной, пером.
Чем нравится логически объяснить не могу, потому что стоит мне взять в руки кисть или пастельный мелок, провести первые линии – и я полностью погружаюсь как бы в другой мир, при этом совсем не устаю – сил с каждой минутой появляется всё больше и больше. Могу спокойно всю ночь простоять/просидеть за работой. Когда я плохо себя чувствую – я рисую, и мне становится лучше; когда я нервничаю – я рисую, и тогда успокаиваюсь; когда я устала – я рисую, и тогда я чувствую себя отдохнувшей; когда я радуюсь – я рисую, когда плАчу – рисую, когда смеюсь – тоже рисую.

Читати далі…