Category: Яйли

Ай-Петрі. Зимова.

На плато, в грудні. Нещодавно постила фотку, з якої зроблена картина. І от, сьогодні сіла і зробила її в пастелі, а за підказку я дякую slowkukuing.

Ай-Петрі. Зимова

бумага, пастель.  37х49 см

Насправді, сьогдні хотіла написати набагато більше, і зовсім на іншу тему, і не один запис, а штуки три. Але дякую своїй подрузі (Лёлік, привіт ,-)), що втримала мене від непотрібного сплеску емоцій, змусила мене вдихнути-видихнути разів сто і я пішла не ругатися та плакатися тут на життя-буття і на всяких різних, а калякати тут в розділі каляки-маляки :-)

І ще дякую, звичайно, slowkukuing – за таке добре новорічне привітання, немов по голівці погладив і дав зрозуміти, щоб я фігнею не страждала, а взялася за свої улюблені пастелі… я ж сама колись, в якійсь дурній соціонічній анкеті  писала, і доволі щиро писала:

24. Какие любимые занятия, увлечения? Чем они тебе нравятся?
Самое любимое – изобразительное искусство. Чаще всего это живопись пастелью, маслом; рисунки углем, карандашом, сангиной, пером.
Чем нравится логически объяснить не могу, потому что стоит мне взять в руки кисть или пастельный мелок, провести первые линии – и я полностью погружаюсь как бы в другой мир, при этом совсем не устаю – сил с каждой минутой появляется всё больше и больше. Могу спокойно всю ночь простоять/просидеть за работой. Когда я плохо себя чувствую – я рисую, и мне становится лучше; когда я нервничаю – я рисую, и тогда успокаиваюсь; когда я устала – я рисую, и тогда я чувствую себя отдохнувшей; когда я радуюсь – я рисую, когда плАчу – рисую, когда смеюсь – тоже рисую.

Читати далі…

Вершина Криму

1545 метрів над рівнем моря. Все. Вище в Кримських горах вже нікуди. Позитивних емоцій – через край. Вражень – море.

Цей похід був бажаним, вершина дражнилася своєю близкістю, але зупиняла своєю недоступністю. Але холодна голова, ретельний розрахунок, само собою, везіння та трошки наполегливості – і от, ми стоїмо вже на найвищій точці Криму, закриваемося від вітру, що намагається нас здути, та милуємося краєвидами навкруги.

Зейтін-Кош

Зейтін-Кош, в перекладі “гора-маслинка” – одна з найвищих вершин Криму. Вершина (1537 метрів) позначена геодезичним знаком, що наразі зламаний під ударами стихії.

Знаходиться ближче до південного (вірніше, південно-східного), а не північного краю плато, на відміну від інших півторатисячників: Роман-Кош, Демір-Капу, Кемаль-Егерек, Бойнус-Тепе, Учурум-Кая. Як добре видно на фото, з неї можна побачити море.

Кам’яні хвилі Бабугану

Комусь це нагадає марсіанські пейзажі, комусь – зкам’яніле море. З геологічної точки зору друге набагато більше до правди, тому нехай ці пагорби будуть хвилями :-)

Доречі, про Бабуган напівжартівливо кажуть, що тут кожний холмік вище 1500 м. І правда в цьому є, це плато – вершина Криму, таємнича та недоступна …

Читати далі…

Панорами Ялтинської яйли

На першій панорамі – хребет Баланин-Каяси, що над Ялтою. По його верхній частині йде Стільська стежка в Ялту. Зараз ця стежка напівзруйнована при будівництві газопроводу – це означає що замість комфортної, протоптаною тисячами ніг вузенької змійки на багатьох ділянках широченна смуга-дорога, зроблена машинами і для машин. Але як би там не було, ці місця залишаються дуже видовищними, ними варто пройти хоча б один раз в житті. А коли пройдеш один раз, хочеться повертати сюди ще й ще…

Читати далі…

Дорога на сідло Кемаля – 2

Ще одна панорама з нашого недільного сходження на Кемаль-Егерек (1529 метрів над рівнем моря. Доречі, море тут зовсім недалеко :-))

Дорога на Сідло Кемаля

За день купа позитивних вражень, багато побаченого та почутого. Кілька вершин, кілька стежок, кілька інженерних споруд. І мій перший півторатисячник :-)

Те, що я побачила з його вершини – надзвичайне та незабутнє. Вершина називається Кемаль-Егерек, або сідло Кемаля. Висота – 1529 метрів, тобто, одна з найвищих вершин Криму.

На фото показана вершина та дорога, що веде до неї. Доречі, про дорогу, була невеличка “пригода”. Повертаємося ми з вершини, прямуємо до Стіля-богаз. Я йду трохи попереду, мої компаньйонки по походу – трохи позаду. Йдемо по грунтовій дорозі (все ж таки зручніше по ній йти, ніж лісом, тай шлях так коротший був), і тут назустріч якийсь позашляховик (нє Ніва :-)) і зупиняється біля мене. Думаю: “ну, люди катаються, певно, щось спитати хочуть”. Чоловік за кермом мене й пита (причому навіть не привітався):

– Куда идете?
– В Ялту.
– А откуда?
– С Кемаля.
– И вас ещё никто не остановил в Заповеднике?
– Это не Заповедник, Заповедник – дальше Кемаля.

Коротше немов допит. Я спокійно стою, чекаю, що ж він ще спитає. Він подивився на мене, нічого не сказал і поїхав далі, на Кемаль. А я стою і думаю – хто це може бути? Перше що спадає – лісники хочуть підзаробити. Але з іншого боку, занадто крута автівка. Колі ті поверталися з Кемаля, подивилася на номери – київські, з чотирма нулями. Так і є, якісь круті катаються по Заповіднику.

Для тих, хто не знає: Кримській природний заповідник є найбільший в Криму, на його території знаходиться вся Бабуган-яйла, вся Гурзуфська і майже вся Нікітська та велика територія на пініч від них. Охороняється від відвідувачів (окрім автобусних екскурсій в Косьмо-Даміанівський монастир).

Але: то для звичайних людей заповідник, а для “особо рівних” – мисливські угіддя. Там розташовані держдачі (кількість та назви не знаю), інфраструктура для того, щоб можновладці почували себе якнайкраще. І щоб їздили куди заманеться, без перешкод могли полювати на все живе, та “відриватися по повній”.

Отаке.