А я придумала новий спосіб шугати всяких хлопців, які слоняються без діла на пляжі і чіпляються з порожніми розмовами :-)

Лежу я, значить, на дикому пляжі, читаю книжку (не зовсім книжку, але то не важливо :-)). Майже дочитала і тут з’являється красавЄц. І починається: “дєвушка, а може то, а може сё…” У місцевих зазвичай є така психологічна маска-ширма або специфічний погляд – всякі праздношатающієся без слів розуміють, що ловити нема чого й йдуть далі. Але я дочитувала останні сторінки, тож перекинутися кількома реченнями, вдовольнити свою цікавість можна було легко.

Розмовляємо. Думаю що ж відповісти на запрошення кудись піти. І тут мій погляд зупиняється на Ай-Петрі, що височіє над Південним берегом Криму. Ну, я йому і кажу, що піду, але тільки в гори. І показую пальцем куди саме. Обличчя хлопця моментально змінюється. “І скільки туди йти?” – питає він. “Та, єрунда, години три”, – відповідаю я. Він якось розгубився та задумався. Побачивши таке діло, почала відверто знущатися: розповідати, що треба ранесенько встати, а ще видиратися прямо над обривами на скальну стіну вузенькою Місхорською стежкою, що на шляху майже не буде води і кафешек теж :-)) І т.п. Але я не садистка, тому багато говорити не стала, а пішла собі працювати, залишивши хлопця на берегу моря у роздумах.