Category: Слова

Славень України

От, сьогодні завдячуючи ЦеМіцне дізналася, що Олег Скрипка зробив новий текст на гімн України:

Квітне рідна Україна, як весняне поле,
Ми є славні українці, в нас щаслива доля.
Зникли наші воріженьки, як роса на сонці,
Ми пануєм, не бідуєм у своїй сторонці.

Душу й тіло наші предки клали за свободу,
Й ми покажем, що ми – діти козацького роду!

Якщо бути точним, то не зовсім сам, а збираючи та обробляючи варіанти гімну, що надсилали йому люди. Тому текст – народний!

Був презентований 23 серпня на Хрещатику : http://vopli.com.ua/news/band/2008/08/28/slaven.html

Як на мене, то цей текст більш життєстверджуючий, бо набридло вже слухати (а тим більш співати!) депресивні слова офіційного гімну. І те, що музику залишили стару – добре, бо вона, на мій погляд, геніальна.

Невідомо, чи затвердять колись слова Олега Скрипки в якості офіційних, але з нинішніми щось треба робити однозначно. Не можна в гімні жалітися на життя, страждати (най і дуже літературно), викликати будь-які негативні емоції, використовувати занадто багато “не”. Все осяде на підсвідомість – це та пісенька, якою будуть “зомбувати” весь народ. І те що там десь підкорегували “а” на “и” щоб в першому рядку помирала не Україна, а її слава та воля – мало що змінює. Все одно на сайті Олімпійських ігор гордо написано: “Ukraine is Not Yet Dead” ! Коли це побачила, то мало зі стільця не впала. Від реготу :-)))) Дааа….. назва гімну країни, люди якої хочуть жити, розвиватися…

Істинне призначення людини — жити, а не існувати (с) Джек Лондон

Один з моїх найулюбленіших письменників в дитинстві. Але на відміну від інших, прочитаних і забутих, від творів Джека Лондона залишився приємний та радісний слід. Випадково натрапивши на це ім’я саме в контексті створенного ним, а не всяких дурних соціонік, не змогла відмовити собі у задоволенні зайти на Вікіпедію та виписати кілька його цитат:

  • Істинне призначення людини — жити, а не існувати.
  • Не варто чекати натхнення — за ним треба бігти з палицею.
  • Милосердя не полягає у киданні кістки голодному псу. Милосердя — це коли ти ділишся з ним цією кісткою будучи так само голодним як і він.
  • Деякі типи правди є брехнею і саме вони користуються найбільшою популярністю.

Та суть, звичайно не в цитатах, а в тому справжньому та правдивому світі, в який поринаєш, тільки-но відкриєш книжку… хоча тепер це швидше зробити запустивши браузер :-)

—-

Запустила собі одне хороше оповідання – Джек Лондон. Любовь к жизни.

Якби ти знав, як много важить слово…

Іван Франко

* * *

Якби ти знав, як много важить слово,
Одно сердечне, теплеє слівце!
Глибокі рани серця як чудово
Вигоює – якби ти знав оце!
Ти, певно б, поуз болю і розпуки,
Заціпивши уста, безмовно не минав,
Ти сіяв би слова потіхи і принуки,
Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, –
Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одно сердите, згірднеє слівце,
Як чисті душі кривить, і поганить,
І троїть на весь вік, – якби ти знав оце!
Ти б злість свою, неначе пса гризького,
У найтемніший кут душі загнав,
Потіх не маючи та співчуття палкого,
Ти б хоч докором не ранив нікого, –
Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється
У масках радості, байдужості і тьми,
Як много лиць, за дня веселих, миється
До подушки горючими слізьми!
Ти б зір свій наострив любов’ю
І в морі сліз незримих поринав,
Їх гіркість власною змивав би кров’ю
І зрозумів весь жах в людському безголов’ї,
Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавнє
Відчути треба, серцем зрозуміть.
Що темне для ума, для серця ясне й явне…
І іншим би тобі вказався світ.
Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги
Була б несхитна, ясна путь твоя.
Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,
Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:
“Не бійтеся! Се я!”

Заборонила коментування

Нотатки, що я тут роблю, організовані у форму блоґу, але я вимкнула коментування до усіх записів.

Я прошу поставитися з розумінням, особливо тим, хто звик зі мною спілкуватися на сторінках щодеників та форумів, – це моє рішення, на те є певні причини.

Upd : Таки відкрила.

Чому я саме тут?

По-перше, ведення щоденика добре стимулює не закидати свої фотки далеко-далеко, а працювати з ними, розбирати, писати свої враження. Бо багато забувається.

По-друге, ЖЖ-подібні сервіси мене втомлюють. Якщо ж у цього блогу буде всього лише кілька відвідувачів, буду тільки рада – в мене немає мети зробитися тисячнєгом чи як там вони називаються :-))). Я так втомлююсь за день від всіляких розмов і обговорень (пустих, важливих, потрібних, дуже потрібних, балаканини), що активне спілкування ще й в соціальних мережах – для моєї головушки занадто. І wordpress відсутній в Яндекс-рейтингу – це взагалі чудово!

По-третє, треба ж місце, де я можу поскаржитися на життя?! Понити, посумувати?! Або розповісти анекдот.

Тому всім привіт :-)

Ну, а якщо чесно, цей щоденик створений заради однієї-єдиної людини. Називати ім’я не буду – хто знає, тому це не потрібно зайвий раз казати, а хто не знає – це його і не стосується. А, нє – всеж таки заради двох людей – як це я могла себе забути? Бо я сподіваюсь, що стану краще, розумніше, красивіше, скромніше :-)))) Та й люди щось там кажуть про те, що в мене там щось виходить дуже добре, я там щось відкриваю. Нічого не знаю – я звичайна людина, просто йду зі своєю мильницею і фотаю все навкруги. Або не фотаю :-). І якісь дрібнички помічаю. Та й все. Я знаю багато людей, які набагато розумніші й цікавіщі за мене. І я щаслива, що з ними знайома.

Ой, здається, я вже занадто багато буквочок пишу – пішла-ка я прогуляюся Харакським парком :-)

Перший пост

Завіси мають здатність опускатися і підніматися. Точніше, це їх опускають і піднімають.

Ось цей, на фото – зроблений з платанових гілок – завжди на одному й тому самому місці.

Через нього просвічується то більше, то менше неба – як дозволить вітер, дощ, сонце.

Але в будь-якому випадку побачить більше той, хто захоче побачити. Я можу лише злегка нятякнути ,-)

Мистика

Сижу сегодня, задумавшись о перспективах, составляя планы, и перебираю разные бумажки. Дошли руки до “Графика и ответственных лиц за сдачу отчетности”. Перечитываю. Взгляд останавливается на одном, срок сдачи – 20 января. Ясно ощущаю, что не делала этого отчета, начинается легкая паника, мозги начинают работать в направлении “как отмазаться/оправдаться” и т.п. Всё-таки беру себя в руки и достаю папку со сделанными отчетами, чтобы на всякий случай проверить. И надо же – лежит. Внимательно изучаю: сделан вовремя, сдан и, что главное, заполнен моим почерком. Но когда я его умудрилась сделать, в упор не помню :-).

***

Увидела у [info]khk

вот это: http://khk.livejournal.com/2008/01/30/

Такоооое я в первый раз встречаю. У меня отвисла челюсть и так и остается в этом положении уже несколько минут :-)))