Опубліковане в категорії Цивілізація
Печери Челтер-Коба
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Печерні міста , Жовтень 8, 2009
У Бельбецькій долині. Печерний монастир.

Пам’ятник будівельникам дороги
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Автобусні зупинки, Скульптури й пам'ятники, Шляхи , Жовтень 4, 2009
Сьогодні я розповім Вам про зупинку. Само собою, як завжди, не про звичайну зупинку. Але не про мозаїчну, як минулий раз. Власне, саме скамійка, сміттярка, пару стовбів та дах від дощу нічого примітного не представляють (хоча під час дощу вони якраз привертають найбільше уваги тих, хто забув вдома парасольку). А от те, що знаходиться поряд…

Але по порядку. Зупинка називається Верхній Місхор, розташована вона на Севастопольському шосе, так званій Верхній дорозі. Є ще вища – Траса, яка взагалі-то насправді Південнобережне шосе. Так вже склалося. Тут її кличуть Верхньою, хоч насправді найвищою серед доріг, що йдуть вздовж Південного берегу Криму, вона стане тільки після Алупки, коли перетне шосе та спрямує шлях подорожуючих нею ближче до гір, іноді підходячи до скельних обривів Головної гряди.
Сосняк. Зупинка
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Автобусні зупинки , Вересень 24, 2009
По дорозі в Ялту, коли далеко позаду залишився Ангарський перевал, Алушта, Партеніт і купа південнобережних селищ, або просто повертаючись з відвідань Нікітського саду, з вікна автобуса або тролейбуса можна побачити одну з мозаїчних автобусних зупинок.

Вона набагато цікавіша, аніж попередня “Ботанічна”, що позначає селище Нікіту, але, на жаль, занедбана та постраждала від вандалізму.
Є продовженням стіни та одночасно немов підпираючи схил, вона оберігає людей від дощу та вітру, дозволяє дочекатися потрібного транспорту. Його тут багато: Південнобережне шосе як-ніяк.
Фортеця Фуна
Поблизу Південної Демерджи, дуже близько від «Долини привідів», є цікаві руїни фортеці Фуна (перекладається — Димна). Найсхідніша цитадель князівства Феодоро, побудована ймовірно в ХІІІ ст. У залишках фортеці чітко прослідковуються контури замку та руїни християнського храму, а також господарські прибудови. Про існування цієї фортеці було відомо вченим, але відкопали її порівняно недавно — у 80-ті роки минулого століття.
Фуна була східним оплотом князівства Феодоро. Вважають, що тут знаходився центр однієї з кримських єпархій Константинопольського патріархату.

Дорога сюди пролягає з села Лучисте (якщо рухатися з траси Сонячногірське—Алушта або Сімферополь—Алушта). Орієнтир — Долина привидів (вивітрені форми конгломератів вулканічного походження, які нагадують скам’янілих істуканів. Дехто порівнює ці форми дефляції з фалосами. Ну знаєте, кому що болить, той те і бачить).
Кам’яні ідоли-істукани.

Село Лучисте оточене до певної міри фермами, які спеціалізуються на розведенні коней і розведенні розвезенні на цих конях туристів. Запах навколо природно-неісторичний. Зате це зручний спосіб для мандрівки верхи по скелястим місцям.
Пасуться.

Очікують туристів-наїзників.

Фуна.
У Х столітті жителі одного з поселень рятуються від пожежі, переселяючись високо в гори, в Долину Привидів. Це місце менш придатне для життя, але більш безпечне. Сама ущелина була розділена глибокими скелястими ярами, а місця, де міг би бути прохід для ворога, вручну закривалися кам’яними стінами. На терасах крутих схилів будувалися будинки, а на двох скелястих мисах — дві невеликі церквушки, біля однієї з яких лежав некрополь. Для могил використовувалися природні, трохи заглиблені і розширені скелясті тріщини.
Скорше за все, що попередником майбутньої фортеці став монастир, який був зруйнований в ХІІІ ст. Через кількадесят років на його руїнах спорудять укріплення з потужними стінами і двома баштами.
Вид з гори на руїни Фуни.

Укрпілення було зведено не раніше 1422 р. і не пізніше кінця 1423 р. У жовтні–листопаді 1423 р. у результаті сильного землетрусу було частково поруйноване. Вважають, що в 1425 році укріплення було знову відновлено. Наступним випробуванням стали пожежі, які неодноразово спалахували і спопеляли твердиню. Паліями, ймовірно, були або генуезці, які в 1434 р. здійснити проти феодоритів каральну експедицію на чолі з Карло Ломелліні, або османи, які в 50-х роках XV століття неодноразово грабували узбережжя.
Один з ходів.

У 1459 році фортечний ансамбль зазнав суттєвої реконструкції і був перетворений у замок. Тут знаходилася резиденція спадкоємця феодорійського престолу. А вже в 1475 році в результаті захоплення Криму турками-османами Фуна припинила своє існування.
Залишки стін фортеці.

Камінь з Фуни з символікою князів Феодоро.

Порівнюючи Фуну з іншими фортецями Гірського Криму XIII-XV ст., варто зазначити, що тут не знайдено жодного знаряддя праці (пила, молоток не беруться до уваги, оскільки виконували роль столярних інструментів). Виявлені тільки предмети озброєння (наконечники стріл для стрільби з лука та арбалету, уламки меча, кам’яні ядра для балісти й пращі, фрагменти збруї. А жорна й гирі використовувалися як будівельний матеріал. Значним був також і запас їжі: приблизно в половині зі знайдених резервуарів-піфосів зберігалося зерно, в інших, вочевидь, вода або вино (?). Гадаю, стає вже очевидним, що гарнізон фортеці займався виключно несенням караульної служби.
Вид на частину укріплення.

Важливе місце в архітектурному ансамблі фортеці займає церква св. Феодора Стратилата, руїни котрої можна спостерігати й нині. Після руйнації фортеці церква збереглася найкраще. Цей храм неодноразово був у ремонті й перебудовувався, що дозволило зберегти його до початку ХХ століття.
Кам’яне царство-лицарство.

Моторошну легенду, змінену n у степені (n-1), переповідають туристам екскурсоводи. А туристи, то ж народ ласий до фантастики й нереальщини, вірить усьому і вуха свої для локшини поширше розвішує. Хочете дізнатися, яка легенда з Фуною пов’язана?
Екскурсоводиха роз’яснює, як виглядала фортеця.

Легенда-натяк №1.
Існує бувальщина, що в цій місцині була захоронена Королева Готів, а також її знаменита корона. Після захоплення Криму фашистами і проведення там німцями розкопок, ця легенда не підтвердилася.
Десь тут лежать незнайдені скарби.

Легенда-бренд №2.
У прадавні часи ці краї були захоплені жорстокими кочівниками. Місцеві жителі чинили опір, тому для скорення їх духу завойовники влаштували на вершині гори Фуни гігантську, прездоровезну кузню, де кував зброю злий коваль. Сюди для помочі приганяли чоловіків з довкружних поселень, і вони гинули від важкої роботи й голоду. Полум’я, яке пашіло в кузні, знищувало все довкола: пересихали ріки, горіли ліси, виноградники, посіви. І тоді місцева дівчина-краля Марія, донька одного зі старійшин, вирішила відправитися до коваля з метою змилосердити його, попросити не губити людей. Зловісний регіт зустрів Марію, коваль залишався глухим до її прохань. Він вимагав, щоб дівчина стала його дружиною і, отримавши відмову, вбив красуню.
Панорама того, про що йдеться. Клік-клік!

Стара гора не витримала такого злодіяння. Здригнулася вона від основи до вершини, зашаталися її піки, на яких тримався шатер, і рухнули на горни і на наковальні. Розкрилося жерло гори, і провалився в його розпечену середину злий коваль.
Коли згасло полум’я, вляглася пилюка, долетіли до підніжжя уламки скель, стало видно знизу незвичайне видовище: на схилі гори підносилися вгору кам’яні статуї невідомого чудовиська-коваля та його посіпак-ворогів. А на найвищому місці гори з’явилася скеля, схожа на жіночу голову. Вона нагадувала місцевим про красуню Марію — останню жертву коваля.
З того часу згасла Фуна, не стало видно над її верхів’ям полум’я кузні, і забуте давнє ймення гори — Димляча. Але запам’ятав народ все пережите і закріпив за горою нове ім’я — Демерджи, що значить «коваль».
Істина — за межами реальності.
—-
Світ вперше дізнався про цю статтю тут: http://nick-coll.livejournal.com/98558.html
Місто, де живе найкраще в світі небо
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Поселення , Вересень 16, 2009
Так, саме живе. Своїм власним життям, та ділиться тим життям із іншими. Підзаряджає новою енергією, розповідає про різноманістність, вчить красі існування. Яким би воно не було: замовим похмурим, радісним літним, обіцяючим весняним та мальовничим осіннім. З хмарами чи без них. В дощ чи сніг. В будь-який час доби.
Я люблю тебе, ялтинське небо.
1.
Чобан-Куле. Пастухи тут — тільки в назві
По-перше, кілька слів від адміна. Щаслива вам презентувати перший гостьовий пост на “Кримській стежинці” та його автора – Ніка. І хоча він, як справжній патріот своєї малої батьківщини, найбільше приділяє уваги Західній Україні, в чому можна переконатися, гортаючи його віртуальний записник, занурюючись у світ храмів, палаців та інших пам’яток, що немов обгорнуті-одягнені у враження та уважні спостереження автора. Але замовкаю. І надаю слово йому.
Пляжі, юрби машин, мільярди палаток й мільйони «Скіфів», парасольок й матраців, а ще більше тіл людських, розкиданих по пляжу… Не жахом й трилером, а відпочинком стало місце Чобан-Куле, неподалік села Морське, Судацької міськради. І всю цю феєричну відпочинкову балагуристику вінчає давно забута башта на мисі Агіра. Чобан-Куле їй назва, що значить «пастуша башта». Появу цієї споруди пов’язують ще з готами й візантійцями.

На Хачла-Каяси
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Вершини, Фортеці, Шляхи , Вересень 14, 2009
Хачла-Каяси – це скеля-останець, що знаходиться між Гаспрою та Ореандою, прямо біля старої дороги Ялта-Севастополь, у лінійного будиночка.

Алімушка (її називають і так) – примітна скеля, яку полюбляють альпіністи. Вона невисока, але дуже зручна для тренування.
Залишки історії
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Фортеці , Серпень 30, 2009
Крим завойовувало багато народів. Хтось залишився, а сліди інших є тільки в книгах істориків та мандрівників. Хочеться спитати – а як же будинки, фортеці? – Щось має бути? Так, воно і є. На узбережжі будувалось багато укріплень – і щоб охороняти перевали, і біля зручних бухт-гаваней, і для контролю за найближчими пагорбами. Тільки на Південному березі кілька десятків. Хоча хто зна, може й більше.

Але кожен наступний народ знищував надбання попереднього, і висмоктував всі сили з півострова. Чи будемо ми такими самими, що знищують та кидають напризволяще історичні пам’ятки? Чи залишимо після себе трохи більше про попередні поселення, аніж писемні згадки, що там-то і тут-во стояв храм, фортеця, місто etc.?
P.S.: На фото – те, що залишилось від більшості Південнобережних укріплень-ісарів, в данному випадку – Рускофіль-кале, що на мисі Мартьян.
Гелін-Кая. Загублений у часі
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Каляки-маляки, Фортеці , Липень 27, 2009
Гелін-Кая, або Кизил-Таш – середньовічне укріплення, що розташоване недалеко від Ялти, у селищі Краснокам’янка. Невідомо, чи це стара назва, а теперешнє перекладається з кримськотатарської як Червоний камінь, через розташування на мальовничій, відокремленій від сусідніх хребтів скелі.

Можливо, в когось виникне асоціяція із знаменитим вином, і він не помилиться: так, саме в цьому місці росте виноград, з якого виробляють Мускат білий червоного каменю – солодке південнобережне вино, що отримало купу нагород, вино, що має неповторний смак та букет.
Трохи літньої Набережної
Автор: Ольга Пернацька. Категорія: Море, Поселення , Червень 19, 2009
В червні вона оживає. Кафешки, ресторани, магазини. Художники, музики, фотографи. Фестивалі, акції, телезйомки і багато чого іншого.

Але головне – люди. Ті, що працюють, йдуть на роботу або з роботи, гуляють, відпочивають. Вони приїхали в ту саму теплу Ялту щоб пройтися знаменитою набережною, вдихнути свіжого, в сотні разів чистішого ніж в їхніх рідних містах повітря, та на черговий дзвінок знайомих відповісти: “А я на морі”, сказати так, що в кожному цьому слові донесеться посмішка задоволення та радості :-)

