Поблизу Південної Демерджи, дуже близько від «Долини привідів», є цікаві руїни фортеці Фуна (перекладається — Димна). Найсхідніша цитадель князівства Феодоро, побудована ймовірно в ХІІІ ст. У залишках фортеці чітко прослідковуються контури замку та руїни християнського храму, а також господарські прибудови. Про існування цієї фортеці було відомо вченим, але відкопали її порівняно недавно — у 80-ті роки минулого століття.
Фуна була східним оплотом князівства Феодоро. Вважають, що тут знаходився центр однієї з кримських єпархій Константинопольського патріархату.

Дорога сюди пролягає з села Лучисте (якщо рухатися з траси Сонячногірське—Алушта або Сімферополь—Алушта). Орієнтир — Долина привидів (вивітрені форми конгломератів вулканічного походження, які нагадують скам’янілих істуканів. Дехто порівнює ці форми дефляції з фалосами. Ну знаєте, кому що болить, той те і бачить).

Кам’яні ідоли-істукани.

Село Лучисте оточене до певної міри фермами, які спеціалізуються на розведенні коней і розведенні розвезенні на цих конях туристів. Запах навколо природно-неісторичний. Зате це зручний спосіб для мандрівки верхи по скелястим місцям.

Пасуться.

Очікують туристів-наїзників.

Фуна.
У Х столітті жителі одного з поселень рятуються від пожежі, переселяючись високо в гори, в Долину Привидів. Це місце менш придатне для життя, але більш безпечне. Сама ущелина була розділена глибокими скелястими ярами, а місця, де міг би бути прохід для ворога, вручну закривалися кам’яними стінами. На терасах крутих схилів будувалися будинки, а на двох скелястих мисах — дві невеликі церквушки, біля однієї з яких лежав некрополь. Для могил використовувалися природні, трохи заглиблені і розширені скелясті тріщини.
Скорше за все, що попередником майбутньої фортеці став монастир, який був зруйнований в ХІІІ ст. Через кількадесят років на його руїнах спорудять укріплення з потужними стінами і двома баштами.

Вид з гори на руїни Фуни.

Укрпілення було зведено не раніше 1422 р. і не пізніше кінця 1423 р. У жовтні–листопаді 1423 р. у результаті сильного землетрусу було частково поруйноване. Вважають, що в 1425 році укріплення було знову відновлено. Наступним випробуванням стали пожежі, які неодноразово спалахували і спопеляли твердиню. Паліями, ймовірно, були або генуезці, які в 1434 р. здійснити проти феодоритів каральну експедицію на чолі з Карло Ломелліні, або османи, які в 50-х роках XV століття неодноразово грабували узбережжя.

Один з ходів.

У 1459 році фортечний ансамбль зазнав суттєвої реконструкції і був перетворений у замок. Тут знаходилася резиденція спадкоємця феодорійського престолу. А вже в 1475 році в результаті захоплення Криму турками-османами Фуна припинила своє існування.

Залишки стін фортеці.

Камінь з Фуни з символікою князів Феодоро.

Порівнюючи Фуну з іншими фортецями Гірського Криму XIII-XV ст., варто зазначити, що тут не знайдено жодного знаряддя праці (пила, молоток не беруться до уваги, оскільки виконували роль столярних інструментів). Виявлені тільки предмети озброєння (наконечники стріл для стрільби з лука та арбалету, уламки меча, кам’яні ядра для балісти й пращі, фрагменти збруї. А жорна й гирі використовувалися як будівельний матеріал. Значним був також і запас їжі: приблизно в половині зі знайдених резервуарів-піфосів зберігалося зерно, в інших, вочевидь, вода або вино (?). Гадаю, стає вже очевидним, що гарнізон фортеці займався виключно несенням караульної служби.

Вид на частину укріплення.

Важливе місце в архітектурному ансамблі фортеці займає церква св. Феодора Стратилата, руїни котрої можна спостерігати й нині. Після руйнації фортеці церква збереглася найкраще. Цей храм неодноразово був у ремонті й перебудовувався, що дозволило зберегти його до початку ХХ століття.

Кам’яне царство-лицарство.

Моторошну легенду, змінену n у степені (n-1), переповідають туристам екскурсоводи. А туристи, то ж народ ласий до фантастики й нереальщини, вірить усьому і вуха свої для локшини поширше розвішує. Хочете дізнатися, яка легенда з Фуною пов’язана?

Екскурсоводиха роз’яснює, як виглядала фортеця.

Легенда-натяк №1.
Існує бувальщина, що в цій місцині була захоронена Королева Готів, а також її знаменита корона. Після захоплення Криму фашистами і проведення там німцями розкопок, ця легенда не підтвердилася.

Десь тут лежать незнайдені скарби.

Легенда-бренд №2.
У прадавні часи ці краї були захоплені жорстокими кочівниками. Місцеві жителі чинили опір, тому для скорення їх духу завойовники влаштували на вершині гори Фуни гігантську, прездоровезну кузню, де кував зброю злий коваль. Сюди для помочі приганяли чоловіків з довкружних поселень, і вони гинули від важкої роботи й голоду. Полум’я, яке пашіло в кузні, знищувало все довкола: пересихали ріки, горіли ліси, виноградники, посіви. І тоді місцева дівчина-краля Марія, донька одного зі старійшин, вирішила відправитися до коваля з метою змилосердити його, попросити не губити людей. Зловісний регіт зустрів Марію, коваль залишався глухим до її прохань. Він вимагав, щоб дівчина стала його дружиною і, отримавши відмову, вбив красуню.

Панорама того, про що йдеться. Клік-клік!


Стара гора не витримала такого злодіяння. Здригнулася вона від основи до вершини, зашаталися її піки, на яких тримався шатер, і рухнули на горни і на наковальні. Розкрилося жерло гори, і провалився в його розпечену середину злий коваль.
Коли згасло полум’я, вляглася пилюка, долетіли до підніжжя уламки скель, стало видно знизу незвичайне видовище: на схилі гори підносилися вгору кам’яні статуї невідомого чудовиська-коваля та його посіпак-ворогів. А на найвищому місці гори з’явилася скеля, схожа на жіночу голову. Вона нагадувала місцевим про красуню Марію — останню жертву коваля.
З того часу згасла Фуна, не стало видно над її верхів’ям полум’я кузні, і забуте давнє ймення гори — Димляча. Але запам’ятав народ все пережите і закріпив за горою нове ім’я — Демерджи, що значить «коваль».

Покарання гори. Клік-клік!

Істина — за межами реальності.

—-

Світ вперше дізнався про цю статтю тут: http://nick-coll.livejournal.com/98558.html