Monthly Archive: Травень 2008

Про море

А в моря не питали,
Кого воно чекало.
А море клекотіло
І в сурму вигравало.
А море володіло,
Але і віддавало –
Камінчику по хвилі
І валуну по валу.

Але для нас з тобою
Не виплесне ні краплі,
Мілинні для прибою
Воління наші марні.
Воно нас не гукало,
Не піде проводжати.
А морю буде мало
Й життя подарувати.

(с) kovalevska

Хата

Такі квіти й плоди тепер є на стінах бабусиної кухні. Кизил – як на схилах мису Топшан біля Ескі, медуниця – тільки но з південнобережної стежки.

Читати далі…

Відчуття шляху

Це, мабуть, такий стан або риса – постійне відчуття своєї дороги, свого шляху. І щоб не сталося, хто б не заважав, знаєш куди йти та навіщо. Схоже на прогулянки по горах – можеш спускатися, підніматися, але все одно видно, куди треба йти. Або не видно – тоді воно є в серці. Вже інше питання, як туди дістанеся – асфальтовою дорогою, набитою доріжкою, ледве помітною стежиною. Або прокладеш шлях по бездоріжжю. Хтось може завадити йти прямо, змусити відхилитися, навіть відійти назад. І добре коли є місце щоб перечекати бурю, або просто відпочити. Щоби зранку знову йти та ловити примари своєї мети.

Буфілья-Дере

Від того, що пересохлий, цей струмок не робиться менш величним.

Щоб побачити ту висоту треба всього лише трошки зійти з Боткінської стежки і відсунути завіси гілок.

Верхів’я річки Явлуз

Чарівне це місце. Не розумію, як це я не була там раніше. Там є водоспади, від яких перехоплює подих. І там ростуть дерева, яким я не знаю назви. А від скель йде сила Кримських гір.

Добре, що не стала йти далі Боткінською стежкою, а повернула в каньйон річки.

Споглядала все навколо із захопленням, але і з сумом: чомусь з’явилося відчуття, що я не скоро побачу те знов. Або навіть ніколи. Здавалося б, немає логічного пояснення – від дому добиратися недовго та легко. А може, й правда не слід туди повертатися – щоб залишити чарівний спогад, про те, які красиво-небезпечні можуть бути гори й ріки.

Здається, зрозуміла. Я була там гостею. І саме в той день моя душа відкрита настільки, що Яузлар показав мені один из своїх куточків; красою скельних берегів, прозорих струмків і рідкісних рослин лікував моє серце, заспокоював мої розхитані нерви.

В той день я була бажаною гостею. Коли це станеться наступного разу? – Хіба мені вирішувати? Та нехай це станеться не скоро. Чари того місця не слід випробовувати занадто часто. Я буду чекати стільки, скільки треба.

А тим часом поїду на запрошення інших місцин Криму. Вони вже зачекалися, а я все ніяк :-)

Читати далі…

Тарак Таш

Достатньо видовищна стежка – є що роздивитися, від чого роззявити рота. Але, мабуть, так є, коли нею піднімаєшся. Тому що після Айпетрінського плато (чарівне все ж таки місце) сприймалася звичайнісенькою.

Твої очі, як те море

Іван ФРАНКО

* * *

Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.

Сон-трава

На Північній Демерджі, 9 травня цього року. Висота – 1356 метрів над рівнем моря.

А вони симпатичні не тільки розцвілі. Зараз теж нічого так.