Monthly Archive: Липень 2008

Русалка і фонтан

В нас одна скульптура – “Русалка”, стоїть на однойменній набережній селища, прямо в морі. Виконана з анатомічною точністю, може навіть десь і занадто )) Але справжнє її призначення – знаряддя для ниряння )). Справді – можна спригнути з каменя, де вона сидить, можна залізти на її хвіст (він на рівні води, том удля початку дуже зручно), для різномоніття можна зі спини або із задниці (але не досить зручно, бо вони нахилені і важко встояти – краще вже з плечей), а самий шик – забратись на голову ))

Стоїть вона тут не випадково – місце пов’язано з давньою кримськотатарською легендою про красуню Арзи.

Читати далі…

***

Нема нічого гіршого і жорстокішого ніж невизначеність.

Дощова

Перед виходом на айпетрінське плато.

Ялта

Колись влітку

Море, ти прекрасне. Вночі, вранці, вдень, надвечір.

Хоч би який в тебе був настрій, хоч би який був настрій в мене.

Можу дивитися на тебе нескінченно: коли сонце кидає свої останні промені зза гір, коли тебе прикрашають лилово-рожеві хмари, коли ти виблискуєш жовтими плямами світла. Для мене найцінніший смарагд – той, що показуєш кольором хвиль, коли я пливу до берега у передсутінковий час.

Море і дубове гілля

Ти поряд, але як часто не можу навіть тебе торкнутися. Заслоняє всього лише дубове або фісташкове гілля. Читати далі…

Балачки

А я придумала новий спосіб шугати всяких хлопців, які слоняються без діла на пляжі і чіпляються з порожніми розмовами :-)

Лежу я, значить, на дикому пляжі, читаю книжку (не зовсім книжку, але то не важливо :-)). Майже дочитала і тут з’являється красавЄц. І починається: “дєвушка, а може то, а може сё…” У місцевих зазвичай є така психологічна маска-ширма або специфічний погляд – всякі праздношатающієся без слів розуміють, що ловити нема чого й йдуть далі. Але я дочитувала останні сторінки, тож перекинутися кількома реченнями, вдовольнити свою цікавість можна було легко.

Розмовляємо. Думаю що ж відповісти на запрошення кудись піти. І тут мій погляд зупиняється на Ай-Петрі, що височіє над Південним берегом Криму. Ну, я йому і кажу, що піду, але тільки в гори. І показую пальцем куди саме. Обличчя хлопця моментально змінюється. “І скільки туди йти?” – питає він. “Та, єрунда, години три”, – відповідаю я. Він якось розгубився та задумався. Побачивши таке діло, почала відверто знущатися: розповідати, що треба ранесенько встати, а ще видиратися прямо над обривами на скальну стіну вузенькою Місхорською стежкою, що на шляху майже не буде води і кафешек теж :-)) І т.п. Але я не садистка, тому багато говорити не стала, а пішла собі працювати, залишивши хлопця на берегу моря у роздумах.

Ай-Петрі

Втопити сум

Приносить спокій. Не тому що лагідне чи радісне. Воно поглинає все і всіх, у тому числі й емоції. Всі – радісні й сумні. І коли душа змучена невизначеністю і не може вхопити навіть шматок надії – шлях сюди: на кам’янистий берег моря. Понт евксінський вип’є тривоги, висмокче біль.

І якщо душа чиста та віра тверда, то можна йти далі, високо піднявши голову. Тільки так.

Море