За день купа позитивних вражень, багато побаченого та почутого. Кілька вершин, кілька стежок, кілька інженерних споруд. І мій перший півторатисячник :-)

Те, що я побачила з його вершини – надзвичайне та незабутнє. Вершина називається Кемаль-Егерек, або сідло Кемаля. Висота – 1529 метрів, тобто, одна з найвищих вершин Криму.

На фото показана вершина та дорога, що веде до неї. Доречі, про дорогу, була невеличка “пригода”. Повертаємося ми з вершини, прямуємо до Стіля-богаз. Я йду трохи попереду, мої компаньйонки по походу – трохи позаду. Йдемо по грунтовій дорозі (все ж таки зручніше по ній йти, ніж лісом, тай шлях так коротший був), і тут назустріч якийсь позашляховик (нє Ніва :-)) і зупиняється біля мене. Думаю: “ну, люди катаються, певно, щось спитати хочуть”. Чоловік за кермом мене й пита (причому навіть не привітався):

- Куда идете?
- В Ялту.
- А откуда?
- С Кемаля.
- И вас ещё никто не остановил в Заповеднике?
- Это не Заповедник, Заповедник – дальше Кемаля.

Коротше немов допит. Я спокійно стою, чекаю, що ж він ще спитає. Він подивився на мене, нічого не сказал і поїхав далі, на Кемаль. А я стою і думаю – хто це може бути? Перше що спадає – лісники хочуть підзаробити. Але з іншого боку, занадто крута автівка. Колі ті поверталися з Кемаля, подивилася на номери – київські, з чотирма нулями. Так і є, якісь круті катаються по Заповіднику.

Для тих, хто не знає: Кримській природний заповідник є найбільший в Криму, на його території знаходиться вся Бабуган-яйла, вся Гурзуфська і майже вся Нікітська та велика територія на пініч від них. Охороняється від відвідувачів (окрім автобусних екскурсій в Косьмо-Даміанівський монастир).

Але: то для звичайних людей заповідник, а для “особо рівних” – мисливські угіддя. Там розташовані держдачі (кількість та назви не знаю), інфраструктура для того, щоб можновладці почували себе якнайкраще. І щоб їздили куди заманеться, без перешкод могли полювати на все живе, та “відриватися по повній”.

Отаке.