Tagged: вірші

… но можно иней начертить сангиной…

(…) Вдруг с непоследовательностью в мыслях,
Приличною не спавшему, ему
Подумалось на миг такое что-то,
Что трудно передать. В горящий мозг
Вошли слова: любовь, несчастье, счастье,
Судьба, событье, похожденье, рок,
Случайность, фарс и фальшь.- Вошли и вышли.
По выходе никто б их не узнал,
Как девушек, остриженных машинкой
И пощаженных тифом. Он решил,
Что этих слов никто не понимает,
Что это не названия картин,
Не сцены, но – разряды матерьялов.
Что в них есть шум и вес сыпучих тел,
И сумрак всех букетов москательной.
Что мумией изображают кровь,
Но можно иней начертить сангиной,
И что в душе, в далекой глубине,
Сидит такой завзятый рисовальщик
И иногда рисует lune de miel
Куском беды, крошащейся меж пальцев,
Куском здоровья – бешеный кошмар,
Обломком бреда – светлое блаженство (…)

Борис Пастернак, “Белые стихи”

Бумага, сангина.
Крым, зима, где-то около перевала Бечко.

Читати далі…

Дороги

Вашій увазі пропоную сонет знаменитого дослідника кримських середньовічних фортець, поета та художника  Льва Васильовича Фірсова.

“Старые дороги”

Как много их! Куда они ведут?
Где их конец, в каких местах начало?
Следы дорог увидишь там и тут-
В тени лесов, в долинах и на скалах.

И щебня слой и жухлая трава
Покрыла с верхом старую канаву,
Но разглядишь приметные едва
Две колеи и поворот направо.

Найдешь остатки битого добра-
Остатки чаш, горшков, клейменных ручек:
Вот здесь двуколка грека-гончара
Скатилась вниз по каменистой круче.

Остались всюду древние пути
И лишь людей ушедших не найти.

Лапата-богаз

На фото – Лапата-богаз, древній перевал через Ялтинську яйлу, висота – близько 1400 метрів над рівнем моря. Якщо придивитися, то видно укріплену стінами частину стежки.

Про море

А в моря не питали,
Кого воно чекало.
А море клекотіло
І в сурму вигравало.
А море володіло,
Але і віддавало –
Камінчику по хвилі
І валуну по валу.

Але для нас з тобою
Не виплесне ні краплі,
Мілинні для прибою
Воління наші марні.
Воно нас не гукало,
Не піде проводжати.
А морю буде мало
Й життя подарувати.

(с) kovalevska

Твої очі, як те море

Іван ФРАНКО

* * *

Твої очі, як те море
Супокійне, світляне;
Серця мого давнє горе,
Мов пилинка, в них тоне.

Твої очі, мов криниця
Чиста на перловім дні,
А надія, мов зірниця,
З них проблискує мені.

Якби ти знав, як много важить слово…

Іван Франко

* * *

Якби ти знав, як много важить слово,
Одно сердечне, теплеє слівце!
Глибокі рани серця як чудово
Вигоює – якби ти знав оце!
Ти, певно б, поуз болю і розпуки,
Заціпивши уста, безмовно не минав,
Ти сіяв би слова потіхи і принуки,
Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, –
Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одно сердите, згірднеє слівце,
Як чисті душі кривить, і поганить,
І троїть на весь вік, – якби ти знав оце!
Ти б злість свою, неначе пса гризького,
У найтемніший кут душі загнав,
Потіх не маючи та співчуття палкого,
Ти б хоч докором не ранив нікого, –
Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється
У масках радості, байдужості і тьми,
Як много лиць, за дня веселих, миється
До подушки горючими слізьми!
Ти б зір свій наострив любов’ю
І в морі сліз незримих поринав,
Їх гіркість власною змивав би кров’ю
І зрозумів весь жах в людському безголов’ї,
Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавнє
Відчути треба, серцем зрозуміть.
Що темне для ума, для серця ясне й явне…
І іншим би тобі вказався світ.
Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги
Була б несхитна, ясна путь твоя.
Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,
Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:
“Не бійтеся! Се я!”

***

Одно из стихотворений, к которому возвращаюсь снова и снова. Даже спустя годы оно мне не надоедает, а наоборот, нахожу всегда что-то новое.

Сергей Есенин

***
Я спросил сегодня у менялы,
Что дает за полтумана по рублю,
Как сказать мне для прекрасной Лалы
По-персидски нежное «люблю»?

Я спросил сегодня у менялы
Легче ветра, тише Ванских струй,
Как назвать мне для прекрасной Лалы
Слово ласковое «поцелуй»?

И еще спросил я у менялы,
В сердце робость глубже притая,
Как сказать мне для прекрасной Лалы,
Как сказать ей, что она «моя»?

И ответил мне меняла кратко:
О любви в словах не говорят,
О любви вздыхают лишь украдкой,
Да глаза, как яхонты, горят…

Поцелуй названья не имеет,
Поцелуй не надпись на гробах.
Красной розой поцелуи веют,
Лепестками тая на губах.

От любви не требуют поруки,
С нею знают радость и беду.
«Ты — моя» сказать лишь могут руки,
Что срывали черную чадру.

***

Розлітайтеся, мрії мої,
Будякове насіння,
А де стрінете серце живе,
Запускайте коріння!

Запускайте коріння ціпке
Аж у серце до грунту,
Проти плісені, сну, мертвоти
Кличте духа до бунту.
I.Франко

IMG_9092_гліцинія

Внесезонное

“Зимний холод
То морозит руки
То ноги…
Печаль
Всегда приходит прямо в сердце”

/Дзюн Таками/