Чарівне це місце. Не розумію, як це я не була там раніше. Там є водоспади, від яких перехоплює подих. І там ростуть дерева, яким я не знаю назви. А від скель йде сила Кримських гір.

Добре, що не стала йти далі Боткінською стежкою, а повернула в каньйон річки.

Споглядала все навколо із захопленням, але і з сумом: чомусь з’явилося відчуття, що я не скоро побачу те знов. Або навіть ніколи. Здавалося б, немає логічного пояснення – від дому добиратися недовго та легко. А може, й правда не слід туди повертатися – щоб залишити чарівний спогад, про те, які красиво-небезпечні можуть бути гори й ріки.

Здається, зрозуміла. Я була там гостею. І саме в той день моя душа відкрита настільки, що Яузлар показав мені один из своїх куточків; красою скельних берегів, прозорих струмків і рідкісних рослин лікував моє серце, заспокоював мої розхитані нерви.

В той день я була бажаною гостею. Коли це станеться наступного разу? – Хіба мені вирішувати? Та нехай це станеться не скоро. Чари того місця не слід випробовувати занадто часто. Я буду чекати стільки, скільки треба.

А тим часом поїду на запрошення інших місцин Криму. Вони вже зачекалися, а я все ніяк :-)

(Далі підбірка фоток з Яузлара – верхів’я річки Явлуз і трохи коментарів до фоток)