Tagged: Яузлар

Весна – зірковий час води

Так, саме зірковий. Бо коли стоїш за завісою водоспаду, здається що то зоряні іскри – тисячі, мільйони…

Притягують до себе. Вони не змушують стояти та дивитись не відводячи погляд, але стоїш та дивися. Вони не кличуть до себе, а лише розповідають про потоки води, про каміння, що не витримує їх сили, про знесені дерева на шляху весняної води, про кількість снігу на яйлу, а ти стоїш і слухаєш, намагаючись нічого не пропустити з живого оповідання.

Читати далі…

Буфілья-Дере

Від того, що пересохлий, цей струмок не робиться менш величним.

Щоб побачити ту висоту треба всього лише трошки зійти з Боткінської стежки і відсунути завіси гілок.

Верхів’я річки Явлуз

Чарівне це місце. Не розумію, як це я не була там раніше. Там є водоспади, від яких перехоплює подих. І там ростуть дерева, яким я не знаю назви. А від скель йде сила Кримських гір.

Добре, що не стала йти далі Боткінською стежкою, а повернула в каньйон річки.

Споглядала все навколо із захопленням, але і з сумом: чомусь з’явилося відчуття, що я не скоро побачу те знов. Або навіть ніколи. Здавалося б, немає логічного пояснення – від дому добиратися недовго та легко. А може, й правда не слід туди повертатися – щоб залишити чарівний спогад, про те, які красиво-небезпечні можуть бути гори й ріки.

Здається, зрозуміла. Я була там гостею. І саме в той день моя душа відкрита настільки, що Яузлар показав мені один из своїх куточків; красою скельних берегів, прозорих струмків і рідкісних рослин лікував моє серце, заспокоював мої розхитані нерви.

В той день я була бажаною гостею. Коли це станеться наступного разу? – Хіба мені вирішувати? Та нехай це станеться не скоро. Чари того місця не слід випробовувати занадто часто. Я буду чекати стільки, скільки треба.

А тим часом поїду на запрошення інших місцин Криму. Вони вже зачекалися, а я все ніяк :-)

Читати далі…